До вашої уваги, сьогодні ми поговоримо про двох талановитих поетів Ліну Костенко та Максима Рильського.
- Ліна Василівна Костенко – українська письменниця, поетеса-шістдесятниця. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Премії Петрарки (1994). Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Черніве
цького університетів.
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу.
Її перу належать такі відомі літературні твори: «Маруся Чурай» (1979 р.) та «Записки українського сумашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.
В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
Наразі, Ліна Костенко продовжує писати та радувати читачів своїми творами!
- Ри́льський Макси́м Таде́йович (7 березня 1895— 24 липня 1964) — український радянський поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець.
Формування Максима Рильського як автора розпочалося з таких поетичних збірок: «На білих островах», «Під осінніми зорями».
Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді. Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом НКВД у 1931 році, після чого він майже рік просидів у Лук’янівській тюрмі.
Ув’язнення Максима Рильсього відіграло важливу роль у тематичній направленості його поезій. Наприклад, в збірці «Знак терезів» (1932) проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів. Його творчість поділилася на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його. У радянську добу Рильський написав тридцять п’ять книжок поезій, кращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов’янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства.
1943 року його обрано академіком. У 1944 — 1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 року йому було присуджено Ленінську премію, у 1943, 1950 — Державну премію СРСР.
Матеріал підготувала:
Катерина Косякевич – студентка ЖДУ ім. І Франка ,
член культурного медіа Центру при БФ «Надія Є»